Якщо з українською мовою
В тебе, друже, не все гаразд,
Не вважай її примусовою,
Полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
А хто любить, той легко вчить:
Все, як пишеться, в ній вимовляється, -
Все, як пісня, у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена,
тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина,
І Франкова у ній душа.
Дорожи українською мовою,
Рідна мова - основа життя.
Хіба мати бува примусовою?

Непутящим бува дитя!

                                     Дмитро Білоус

***

До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею –
Це музика й пісня народу мого.

Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.

Вона – джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.

У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, – це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!

                                   Віктор Геращенко

***

Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова
І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти можеш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить!

Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати.
І найрідніша нам вона!

                                        Надія Красоткіна

***

Як  парость  виноградної  лози,
Плекайте  мову.  Пильно  й  ненастанно
Політь  бур'ян.  Чистіша  від  сльози
Вона  хай  буде.  Вірно  і  слухняно
Нехай  вона  щоразу  служить  вам,
Хоч  і  живе  своїм  живим  життям.

Прислухайтесь,  як  океан  співає  —
Народ  говорить.  І  любов,  і  гнів
У  тому  гомоні  морськім.  Немає
Мудріших,  ніж  народ,  учителів;

У  нього  кожне  слово  —  це  перлина,
Це  праця,  це  натхнення,  це  людина.
Не  бійтесь  заглядати  у  словник:
Це  пишний  яр,  а  не  сумне  провалля;

Збирайте,  як  розумний  садівник,
Достиглий  овоч  у  Грінченка  й  Даля,
Не  майте  гніву  до  моїх  порад
І  не  лінуйтесь  доглядать  свій  сад.

                                   Максим Рильський

***

Не говори: в нас мова солов'їна
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці — доля України,
Глибинна таємниця правіків.

Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає.
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.

Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми.
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.

Без мови — не створити нам держави,
Доріг тернистих — не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві —
Стіною стань і мову захисти!

Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова — глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці — доля України,
Космічна нерозгаданість віків.

                                   Микола Лотоцький

***

Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звiдкiля i як?

Є в нiй лiс-лiсок-лiсочок, пуща, гай, дiброва,

Бiр, перелiсок, чорнолiс. Є iще байрак.

I така ж розкiшна i гнучка, як мрiя.

Можна "звiдкiля" i "звiдки", можна i "звiдкiль".

Є у нiй хурделиця, вiхола, завiя,

Завiрюха, хуртовина, хуга, заметiль.

Та не в тому справа, що така багата.

Помагало слово нам у боротьбi.

Кликало на битву проти супостата,

То звучало смiхом на полях плаката,

I за все це, мово, дякуєм тобi.

Скрiзь одне жадання, i мета, i яснiсть.

Живемо, працюємо, як одна сiм'я,

I краса новiтня окриля сучаснiсть.

Цю красу звеличує мова i моя.

Нас далеко чути, нас далеко видно.

Дмуть вiтри iсторiї в нашi паруси.

Розвивайся й далi, мово наша рiдна,

I про нас нащадкам вiстку донеси.

                                     Олександр Підсуха

***

Неначе перлів розсипи намиста,
Вона красива, мелодійна, чиста.
Як жайвір у весняному польоті
Дзвенить вона…
Як ніжний дотик хвиль
В морському гроті
І вітру подих степового.
А ще в ній – солов’їний спів,
Що лине із лісів, гаїв,
Мелодія невтомних бджіл,
Де яблуневий сад,
А надвечірок – хор цикад.
Звертання поколінь –
Це: «мамо», « тату…»
Й калини шепіт біля хати…
Я так люблю її…
І щиру, і багату,
Джерельною водою вмиту,
Пронизану струною літа.
Нехай летить вона по світу.
Солодку, щедру і барвисту,
Багаттям пломенів іскристу.
Сопілки й степу це розмова…
Це – наша українська мова.
Дніпра в ній велич,
Пращурів свобода…
Така вона жива
В душі мого народу.

                                 Людмила Яцура

***

О мово рідна, солов’їна, калинова!

Ти мова козаків, гетьманів, кріпаків.

Ти наша, наша рідна мова.

Ти з нами вже віки-віків.

Ти бачила усі поразки й перемоги,

Ти бачила роки неволі, роки гніту,

Як українці ворогам кланялись в ноги,

Як в муках й голоді раділи літу.

Ти пережила всі знущання над собою -

Як народ наш на рідній землі ревно

Примушували говорити мовою чужою,

Як ні: людина - пусте місце, все даремно.

Тепер, нарешті, незалежна Україна -

На кожнім перехресті це кричать.

Що Україна вільна знає кожна вже дитина,

Та сленги все одно із людських уст летять.

О мово рідна, солов’їна, калинова!

Ти мова гетьманів! Ти мова козаків!

Ти наша, наша рідна мова! Ти з нами вже віки-віків.

Ти пережила біди, лихоліття,

Ти не зважаєш ні нащо - живеш.

Живеш вже довго, не одне століття.

Я вірю: ти і це переживеш!

Ти будеш довго, довго іще жити,

І будуть ще усі тебе любити!

                                                            Марічка